Переговори з Росією не варті паперу

«Той, хто обирає між війною та ганьбою і обирає ганьбу, отримає і війну.» – Вінстон Черчилль, 1938

28 серпня 2025

Росія – це терористична держава. Брутальний напад на Київ та інші міста знову продемонстрував нелюдський цинізм Кремля – холоднокровний і безжальний. У ніч на 28 серпня 2025 року Москва знову випустила залпи дронів, крилатих і балістичних ракет. Було зруйновано житлові будинки та залізничні об’єкти. Два снаряди вибухнули за кілька десятків метрів від офісу Делегації ЄС – доказ того, що Кремль свідомо бере на приціл навіть європейські інституції. Десятки людей загинули, серед них діти, багато інших отримали поранення. Ніхто не має почуватися в безпеці – ось послання Кремля. Цей терор – не випадковість, а розрахунок. Кремль сміється Європі в обличчя.

Хто після таких, тисячі разів повторених злочинів, досі говорить про «переговори» з Росією, той відмовляється бачити реальність. Режим у Москві розуміє лише силу. Договори, угоди, «гарантії безпеки» – для Кремля це лише тактичні слова, які діють лише доти, доки відповідають його інтересам. Останні десятиліття рясніють порушеними обіцянками: Чечня, Грузія, Сирія, Крим, Донбас – а тепер і вся Україна. Наприкінці серпня відзначається також річниця Іловайської різанини – символу російської жорстокості та зради. 2014 року Москва обіцяла безпечний «зелений коридор» для відступу, але перетворила його на криваву пастку для українських військових. Той, хто й сьогодні говорить про переговори з Росією, не має права забувати цей урок.

Російські «пропозиції переговорів» – це не кроки до миру, а пастки. Кремль хоче виграти час, зібрати сили, підірвати підтримку України. Той, хто на це ведеться, жертвує не лише правдою та справедливістю – а зрештою і власною безпекою.

Доля людей на окупованих територіях – постійне нагадування. Хтось лишається, бо старий, хворий або занадто слабкий, щоб утекти. Інші змушені коритися окупаційному режиму з відчаю. Без російського паспорта вони втрачають права, медичну допомогу і пенсії. Вони живуть у принизливому стані винятковості, змушені мовчати через репресії й страх – і навіть у самій Росії не існує активного громадянського суспільства. Країна добровільно стала інструментом агресії.

Єдина мова, яку розуміє Росія, – це мова наслідків: стримування, опір, чітка позиція. Все інше – самообман. Російський цинізм не можна підсилювати західною нерішучістю.

Тому зараз потрібна рішучість – особливо в Німеччині. Недостатньо просто вказувати пальцем на AfD, BSW чи Лівих. Небезпечна ідея, ніби Росію можна задобрити розумінням, поступками чи помилковим прагматизмом, давно звучить і з лав великих партій. Ця «п’ята колона» Кремля працює відкрито й приховано, щоб послабити опір і підірвати безпеку Європи – часто під виглядом начебто звичайних висловлювань, які сіють сумніви.

Хто боїться ядерного удару і дозволяє страху керувати собою, фактично стає під диктат Москви. Політика, що ґрунтується на страху, не рятує мир, а веде до підкорення – і перетворює на маріонетку російської влади, яка реалізує свої імперські амбіції.

Коли західні уряди говорять про «гарантії безпеки», вони не можуть бути пустими словами. Рішучість виявляється не мовчанням на узбіччі, а дієвою підтримкою та взяттям на себе відповідальності. Безпека можлива лише через силу й надійні союзи – як довела Холодна війна, коли ядерне стримування та солідарність НАТО були запорукою миру і свободи в Європі.

Європа не повинна обманюватися: хто недооцінює Росію чи поступається їй, ставить під загрозу свободу мільйонів. Ми не можемо покладатися на те, що США вічно гарантуватимуть європейську безпеку – Європа має сама взяти відповідальність, якнайшвидше й разом з Україною. Адже лише завдяки рішучості, силі та солідарності мир може бути тривалим. Усе інше буде зрадою європейського майбутнього. Без вільної України не буде вільної Європи!